У весільних обрядах Київської губернії іноді стільки смішних і дивних звичаїв, що вони не варті того, щоб їх описувати, тут ідеться про основні з них.

Селяни Київської губернії рідко одружуються з любові як з одного, так і з другого боку, здебільшого ж за звичкою або згідно з уявленням, що неодружений чоловік не може вступити до розряду господарів. І хоча часто трапляється так, що хлопець і дівчина, кохаючи один одного, часто зустрічаються на вечорницях  або перед корчмою у святкові дні, їх одруження повністю залежить од волі батьків.

Взагалі сватання  відбувається таким чином: коли хлопцеві виповнюється 19-20 або 22 роки, батьки зобов’язують його одружитись і знаходять йому дівчину, на що він майже завжди погоджується без супротиву; тоді з-поміж сусідів вибирають сватів, посилаючи з хлібом-сіллю у хату, де живе обрана дівчина. Там викликають дівчину, яка з’являється і повертається спиною до сватів, дивлячись на стіну; її запитують, чи згодна вона одружитись з цим хлопцем (буквально: йти позаду нього), вона відповідає, не обертаючись од стіни: "Як батько й мати хочуть, то й я згодна". Якщо батьки згодні, дівчина подає сватам хустку або рушник чи смугу тканини, тоді сватів починають пригощати і припрошувати. Коли батьки не дають згоди на одруження, то відмовляють таким висловом: "Нехай вам Бог дає щастя деінде, а нам деінде."

У деяких селах замість відмови подають гарбуза 58, це вже свого роду конфуз, це робиться тоді, коли хлопець претендує на дівчину, яка займає вище, аніж він, становище. У такому разі молодь, яка звичайно слухає й заглядає через вікна у хату, побачивши, що піднесли гарбуза, співає: "Гарбуз зелений, не сватай дівки, парубок мерзенний". Отож, одержавши відмову в одному місці, батьки посилають на другий, а іноді й на третій день сватів в іншу хату, доки не знайдуть нареченої для свого сина.

Напередодні весілля, яке завжди відбувається у них в неділю, наречений і наречена у супроводі своїх близьких, а саме : молодий з боярином, молода з дівчиною, яку обрала собі за подругу (дружку) обходять геть усе село, йдучи від хати до хати, і скрізь, навіть на вулиці, зустрічаючи селян і навіть чужих людей, підходять до них, кланяються до землі, цілують руку найстаршим, а інших обнімають і запрошують усіх до себе на весілля 39 такими словами: "Просили батько й мати, і я прошу на хліб-сіль, на весілля."

У хатах родичів і старших кладуть з цієї нагоди калач на стіл, дівчата, які супроводжують наречену, співають:

Усі двори обходили,

слізоньки не зронили,

як на батьків двір дійшла,

то стала — заплакала.

Ой, дворе ж мій, двореньку,

яка ж я тобі важка.

Не так тому дворенькові,

як своєму батенькові,

що він мене заміж оддає,

а діла не научає.

Навчать, доню, добрі люди,

батенькові жаль буде.

Увечері цього ж дня наречений разом із своїми батьками, родичами та знайомими, йдуть, співаючи, до хати молодої:

Ідемо до дівки,

як місяць до зірки,

несемо чоботи

шевської роботи.

Ой, вийди, Ганнусю, вийди,

не буде тобі кривди,

стань собі на помості,

частуй свої гості.

На дворі грязько, а в сінечках сухо,

вийди, Ганнусю, щебетухо.

Вийшла щебетати,

а тепер проси до хати.

У хаті нареченої дівчата співають, чекаючи їх:

В городі зеленая рута, жовтий цвіт,

чого тебе, Йване , досі нєт,

писала б листи, не вмію,

посилала б посли, не смію.

Пішла б я сама, та боюся,

далекая доріженька, подоб’юся.

Коли приходять у хату до молодої, дівчата співають:

Гуслі гудуть та в хату йдуть,

наряжайся, дівко Ганнусю,

бо візьмуть тебе.

Єсть у мене мій батенько,

не дасть мене.

Після цього батьки нареченої запрошують їх до столу й обдаровують родичів нареченого; жінкам дають очіпки, чоловікам — хустки, дівчатам — стрічки, а матері — чоботи; іншим знайомим замість подарунків дають по маленькій хлібині. Після цього відпочивають, молодь, чоловіки й жінки співають і танцюють 60. Увечері жінки печуть весільний хліб (коровай) 61, який ставлять посеред столу, при цьому жінки й дівчата співають різних пісень, серед інших ось таку:

Славний город, дівич-вечір,

Ой рано, рано, на три стіни кам’яні,

На четвертій золотій, маківочка,

А на тій маківочці ластівочка

Звила гніздечко з чорного шовку,

Перше дитятко Іванко,

А друге дитятко Ганнуся.

Наступного дня, тобто у неділю, їх ведуть до церкви до вінця, співаючи:

Давай, мати, шубу,

Підемо до шлюбу,

Із скрипками та з цимбалами

Та з молодими боярами.

Після обідні їх вінчають , а від вінця всі йдуть до хати нареченої, де на них чекає учта, і співають:

Вийди, мати, з калачем,

Вже ж твоє дитятко з паничем,

А не з паничем, тільки з мужиком,

Зв’язані рученьки рушником.

Мати нареченої зустрічає їх з хлібом-сіллю . Після обіду наречений з родиною повертається додому. У хатах молодих на столі ставлять гілку, прикрашаючи квітами чи калиною, яку вони називають "гільцем" , й співаючи в цей же час таких пісень:

По калину ходили,

Калину ламати,

Гільця добувати.

В того батенька калиночка,

Калину ламайте,

Розу щипайте, мені

Гільце звивайте.

А я дружечка менша всіх,

Звила гілечко краще всіх.

Наречений і наречена знову обходять село просити на весілля, з ними, співаючи, йдуть дівчата:

Матінко моя,

Тепер я не твоя,

Тепер я Грицькова (Петрова чи Іванова)

Шлюб брала, шлюб брала,

Тричі разом перед образом присягала.

Увечері молодий разом з рідними і близькими знову йде з музикою до хати нареченої, щоб забрати її до себе . При виході з хати йому співають:

Випроводжай мене, ненько, хорошенько,

До тей тещеньки гордой,

До тей Марусі хорошой,

А там мед-пиво п’ють,

А там мене молодого давно ждуть.

Перед молодим несуть гілку дерева, яку називають "гільцем." Мати молодої, одягнена у вивернутий вовною назовні кожух , зустрічає молодих перед порогом з хлібом-сіллю, тримаючи його в руках, вкритих кожухом, а весільний хор співає:

Що то вийшло кострубатого?

Що то вийшло волохатого?

Який кожух волохатий,

Такий буде зять багатий.

Тоді дружки молодої стають перед молодим, захоплюють двері і не пропускають його до дружини, він удає що хоче силоміць проникнути до хати , за ним ідуть його друзі (бояри) з гілкою дерева, вони кидаються до столу, щоб зламати гільце молодої і поставити своє. Жінки і дівчата з боку молодої захищають своє гільце, яке все-таки ламається; тоді сідають за стіл і п’ють. Пізніше на голову молодої одягають очіпок, який вона кілька разів знімає і відкидає геть від себе, потім ділять весільний коровай між рідними і близькими таким чином: хтось із старостів бере шматочок цього пирога і, ставши на лаві, голосно каже: "У нашого князя і княгині є приятель (називає його ім’я), відгукнись, а як ні, то віддам коровай "запорожцям". (Після церемонії вінчання у церкві і під час весілля молодих називають князем і княгинею). Після цього перед хатою ставлять перевернуту діжку, на ній кладуть хліб і сіль, біля неї ставлять молодих, мати, знову одягнена у кожух з вивернутою назовні вовною, кілька разів обходить їх довкола, кидаючи на землю горіхи або горішки і зерно. Потім молоду садять на сани, а молодий тричі обходить довкола і легенько б’є її нагайкою, примовляючи: "Покидай батькові норови, бери чоловікові" ; потім молоду везуть у хату її чоловіка, де весілля триває далі .

Наступного дня у хаті молодого  печуть пиріг з нетовченим маком, обв’язують його червоними стрічками і йдуть із цим пирогом до батьків молодої з похвалами та подякою за гарне виховання доньки. Іноді на пирозі з товченим маком немає стрічок, у такому випадку це ознака негарної поведінки дівчини до одруження. Молода в цей час залишається у хаті чоловіка. Після цього батько, мати й родичі молодої ідуть до молодого, їх запрошують до столу. Та молода дружина тим часом десь сховалась, і коли мати питає, де її дочка, замість неї приводять переодягненого у жінку хлопчика, це роблять кілька разів; нарешті після наполегливих благань матері їй приводять доньку, яку та, начебто, й не впізнає.

Після цього батьки молодої роблять подарунки, подібні до одержаних у себе вдома; потім весілля з музикою йде до поміщика, священика й до старшини, повертаючись звідти, співають:

Ой, були ми у пана,

Там була нам повага,

Пили мед, горілку

За хорошую дівку.

Зрештою, весільні розваги тривають і на третій день .