За стильовими ознаками і критеріями, народні ікони Полісся можна умовно поділити на такі групи: а) ікони кустарні (створювані у іконописних майстернях); б) ікони наївно-авторські (створювані поодинокими умільцями, зокрема, дяками сільських та містечкових храмів); в) ікони з елементами навченості (створювані людьми, які засвоїли ази художньої освіти, але світогляд яких залишився народно-наївним); г) ікони-копії або переспіви відомих творів на релігійну тематику - від репродукції й салонних картин з журналу "Нива" до творів Рафаеля і Мурільйо).Найбільш стабільними щодо художнього рівня, позначеними певною стильовою виразністю та іконографічною нормативністю є ікони кустарні. Вони становлять найпотужніший шар народного іконопису Полісся. Значна кількість відомих кустарних ікон (хатніх, частково й храмових), створених у ХІХ - на поч. ХХ ст., виявлена у Київському, Житомирському та Чернігівському ареалах; менш поширеною була така ікона (як і народна ікона взагалі) в селах Волинського та Рівненського ареалів. Але найбільшу концентрацію кустарної ікони спостерігаємо у селах та містечках Київського Полісся. І це природно, адже Київ у ті часи був найбільшим центром народного іконопису. У невеликих кустарних майстернях на Подолі та Куренівці працювала не одна сотня майстрів, які виготовляли ікони "винятково в народному стилі". Народні ікони київської школи, позначені певними кольорово-пластичними та іконографічними особливостями, були виявлені у досить віддалених селах Полтавщини і Черкащини, чимало їх було і нині є у селах зазначених ареалів Полісся. Ці ікони писалися на дошках здебільшого ґрунтованих тонким шаром рослинного клею; рідше вживався олійно-крейдяний ґрунт. Живописну основу такої ікони становить локальна кольорова пляма, нанесена рідкою фарбою. У потрібних місцях на локальну пляму накладається корпусний мазок, який моделює форми предметів, здійснює прийом "оживлення" - властивий як для іконопису, так і для народного розпису. Однією з образних домінант кустарної ікони, як і більшості народних ікон взагалі, є її орнаментальний характер. Площинність орнаментального простору передбачає космологічний простір обрядового оживлення та спроектованість на глядача - углиб його свідомості й почуттів. Найхарактернішою ознакою кустарної ікони київських майстрів є наївний засіб додаткової орнаментації - симетричні квіткові утворення у вигляді окремих квітів, суцвіть та "яблучок" обабіч німбів у горішній частині ікон, а також обведення контурів світлими крапочками та рисочками, нанесені на рами рослинного орнаменту. Зважаючи на це, можна припустити київське походження ряду ікон, знайдених у селах Полісся, зокрема й ікони "Христос Вседержитель" (муз. Івана Гончара; ікона з с. Луб'янка Бородянського р-ну Київської обл. та ікони "Божа матір Печерська" (Чернігівський архітектурно-історичний заповідник). Ряд інших ікон (
"Святий Миколай" з с. Товстий Ліс Чорнобильського р-ну, "Христос Вседержитель" з Чорнобиля, "Христос Вседержитель" з с. Качали Бородянського р-ну, "Коронування Марії" з с. Обуховичі Іванківського р-ну Київської обл., "Божа матір з немовлям" з Бородянки, "Святі Миколай і Варвара" з с. Луб'янка Бородянського р-ну,к
"Божа матір з немовлям" з с. Товстий Ліс Чорнобильсього р-ну (всі з Музею Івана Гончара), "Свята Параскева П'ятниця" з Вишгородського р-ну Київської обл., "Божа матір з немовлям" також з Вишгородського р-ну (обидві з Музею народної архітектури та побуту України). Характер квітково-орнаментальних вставок у горішній частині (замість канонічних архангелів, пророків, апостолів, святих), характер та значення пунктирних контурних обведень, досить стримана кольорова гама дають підставу зарахувати ці твори до таких, що створювалися місцевими майстрами за зразками або під впливом київських ікон. Хоч щодо іконографії вони становлять варіативну подобу останніх, однак у них відчутна менша реміснича набитість руки: постаті, одяг, обличчя певною мірою деформовані й спрощені, колорит більш темний, контурні обведення мають рудиментарний характер. Особливо це простежуємо в іконах "Коронування Марії" з с. Обуховичі, "Архистратиг Михаїл і Варвара" з Чорнобиля, "Святі Миколай і Варвара" із Загальців, "Божа матір з немовлям" із Товстого Ліса, яким притаманні риси наївно-примітивного осмислення сюжету, внаслідок чого образи позбуваються стереотипів іконно-сакральної явленості, натомість набувають відвертої простоти у вираженні співзвучних кожній людині почуттів радості, скорботи, смутку. Такі риси властиві
іконам з Чорнобиля та Загальців і особливо іконі "Божа матір з немовлям" із Товстого Лісу. Вона загалом темна, тло її темно-брунатне, одяг Богородиці - темно-зелений, майже чорний, обличчя біле, слабко модельоване, з великими темними очима. Але жовтий колір німбів, оздоблених білими крапочками, пом'якшує контраст між тлом і обличчями, які домінують в іконі, не залишивши місця навіть квітковим орнаментальним вставкам. Настрій ікони - лірично-скорботний, з певним нашаруванням наївного містицизму, проте зміст її розкривається через співставлення образів Матері і Сина - маленького Христа, світловолосого сільського хлопчика. Сакральна космологія іконної явленості також поступається місцем теплій людяності у іконах "Коронування Марії", "Архістратиг Михаїл і Варвара" та "Святі Миколай Варвара", які теж загалом темні, із темним червоно-брунатним тлом, білими, майже не модельованими обличчями персон і жовтими німбами. Їх образною домінантою є суто авторське наївно-споріднене ставлення до зображуваного. Однак простір цих ікон не картинно-ілюзорний, а орнаментально-декоративний, умовно спрямований на глядача, вплавлений у його почуття і свідомість; зміст цих ікон поєднує вищі природні начала із цілком земними почуттями і переживаннями. До сфери впливу Київських іконописних шкіл слід зарахувати й ікону "Божа матір Печерська" (Музей Івана Гончара; знайдена у с. Дружнє Бородянського р-ну) з пишними квітково-орнаментальними вставками обабіч золотого престолу-трону, на якому сидить Богородиця з Ісусом-дитиною, чиї широко розкинуті руки простерті не тільки над святими Антонієм і Феодосієм, а прагнуть обійняти і захистити весь світ. Зображений в цій іконі тріумф перемоги віри над безвір'ям, ідеалів самозречення і святого подвижництва над спокусами гріховного світу, зберігає окремі барокові риси. Останні у більш або менш послабленому вигляді властиві значній частині українських народних ікон XVIII і XIX ст. Серед народних ікон Полісся рисами бароковості і мистецтва середньовіччя найбільш позначені ікони із зображенням Юрія Змієборця. З цього погляду найцікавішою є ікона XVIII ст. з Волині (зберігається у Києво-Печерській Лаврі), на якій Юрій зображений у вигляді казкового героя - із мечем в руці, а змій має вигляд по-справжньому страшної пекельної потвори. У нижній частині ікони з наївною безпосередністю змальовано сцени тортур і катувань Юрія. Риси київського наївного іконопису спостерігаємо в іконі
"Юрій Змієборець", зафотографованій М.Матійчуком у с. Ілінці Чорнобильського р-ну (зона відчуження), та зафотографованих ним же іконах "Свята Варвара" (с. Озеряни Олевського р-ну Житомирської обл.), "Святий Миколай" (с. Радоволь Олевського р-ну Житомирської обл.), "Божа матір з немовлям" (с. Корощино Олевського р-ну Житомирської обл.).Значна частина народних ікон Полісся як у формальному, так і змістовно-обрядовому планах відрізняється від ікон, розглянутих вище. Це насамперед твори іконописних шкіл Чернігівщини, які, за Л.Поповою, існували в с. Семенівка поблизу Новозибкова та "недалеко від Новгорода-Сіверського". Продавалися ікони на великих ярмарках у Стародубі та Новозибкові. На сьогодні у фондах Музею архітектури і побуту України (Київ) зберігається ряд ікон з Чернігівщини, серед яких принаймні шість мають стильову, іконографічну та кольорово-колористичну спорідненість. Це п'ять ікон із зображенням св. Миколая і одна із зображенням Христа Вседержителя. Цілком ймовірно, що вони зосереджують у собі найхарактерніші риси чернігівської школи іконопису. Насамперед впадає в око те, що вони значно відрізняються від ікон, які тяжіють до київської школи. Останні, як було з'ясовано, здебільшого можуть бути зараховані до народного примітиву та позначені рисами наївної фольклоризованої бароковості. Натомість ікони чернігівської школи більше тяжіють до, так би мовити, зовнішнього іконописного професіоналізму. Вони досить великі за розміром, дошки ґрунтовані олійно-крейдяним ґрунтом. Зображення більш конструктивно-лінійне; принцип іконної явленості бере гору над наївно-картинною почуттєвістю. Домінуючий колір в них жовтий, за ним - червоний, темно-синій, рожевий. Яскравою іконографічною ознакою стає наявність у горішній і частково в середній частинах великих багатопелюсткових квітів, які попри умовність тяжіють і до реальних рослинних прототипів - айстр, ромашок, мальв. Якщо у творах київського наївного іконопису квіти цілком умовні, орнаментальні, виконані у стилі розписів (з "оживленням") й вдало узгоджені з кольоровими та образними чинниками, то в згаданих іконах квіти виглядають менш органічно. Однак вони в народному дусі заквітчують і дещо пом'якшують суворі й сакрально відчужені образи святих заступників і заступниць. Мабуть, інтер'єр поліської хати, більш суворий і темний, з домінуванням дерева, для освітлення і надання святкової урочистості вимагав саме такого характеру ікон, а більш світлий та "веселий" - саманної мазанки -потребував темніших за тональністю ікон з локальними насиченими кольорами.Серед ікон, знайдених на території Полісся, є чимало таких, які несуть відбиток професіонального і народного іконопису різних шкіл і напрямів. Так, ікона "Недріманне око" з с. Чоповичі Мелинського р-ну Житомирської обл. (Музей Івана Гончара) за сюжетом та певними стильовими ознаками тяжіє до ікон Поділля; є також твори з рисами народного іконопису Галичини. Однак багато ікон не мають виразних ознак певних шкіл і напрямів. У таких важко розпізнати творчий почерк якогось окремого майстра, оскільки вони, як правило, трапляються в одному екземплярі. Створювали ці ікони сільські умільці-самоуки невідомо за якими зразками. Серед таких творів є і досить вправно, доволі професійно виконані, але позбавлені художньої якості, є й навпаки - примітивні, зовні незграбні, але оригінальні за витлумаченням сюжету та живописно-образними чинниками. З останніх показовими є ікони з Кролевецького, Конотопського та Недригайлівського районів Сумської обл., також з Борзнянського, Городнинського, Крюківського районів Чернігівської обл., ряд ікон з Київської і Житомирської областей. Усі вони зберігаються у фондах Музею архітектури і побуту України (Київ). Найбільш поширений серед них сюжет Богородиці, за ним йдуть - Юрій Змієборець і Параскева П'ятниця. Явищем, позбавленим аналогій серед відомих нам народних ікон Полісся, є ікона "Різдво Марії" (с. Новоселиця Любомльського р-ну Волинської обл.) з Музею Івана Гончара. Ця ікона датована XVIII ст., та щодо іконографії і характеру виконання є зразком проникнення народно-аматорського мистецтва у храмовий іконопис. Серед ікон, зафотографованих М.Матійчуком, принаймні дві - "Божа матір з немовлям" та "Покладення в гріб" (с. Старі Воротії Житомирської обл.) - створені одним майстром-аматором і у своїй наївності мають містико-спірітуальний присмак стилю модерн (сецесія).Зауважимо, що ікони різних ареалів Полісся різняться між собою за кольоровими акцентами та уподобаннями. Загальний колорит поліських хатніх ікон більш приглушений, не такий дзвінкий і веселий, як тих, що побутують на Полтавщині й Черкащині. Улюблені кольори - червоний (цегляний, з домішками брунатного), жовтий і зелений. Однак, якщо в іконах, які тяжіють до київських шкіл, домінує червоний, то в тих, які створювалися в центрах Чернігівщини, - жовтий. Не вдаючись у складну семантику цих кольорів, зазначимо, що червоний більш земний, пов'язаний із людським началом, а жовтий (золотий) - колір ієрархічного верховенства, святості й сакральності; зелений колір асоціюється з рослинністю, життям. Сюжети ікон втілюють дві основні ідеї. Це християнська ідея жертовної любові (Христос, Божа матір) і більш прагматична ідея заступництва (св. Миколай, Варвара, Параскева, Юрій Змієборець, архистратиг Михаїл). Народна ікона синтезує історичний, побутово-виробничий і духовний досвід народу, відбиває його смаки та уподобання, морально-етичні орієнтири Народна ікона, в тому числі й поліська, - унікальне явище нашого мистецтва, У ній християнсько-релігійний фактор постає у фольклоризованому вигляді, а фольклорний фактор збагачується багатовіковим досвідом християнської моралі.
О.Найден,доктор мистецтвознавства